windows-1251Іван Григорович-Барський
Б. Яремченко
ІВАН ГРИГОРОВИЧ-БАРСЬКИЙ
Народився Іван Григорович Григорович-Барський 1713 р. у Києві, на Подолі, в сім'ї дрібного крамаря, котрий був до того ж старостою Успенського собору. Його брат — Василь (псевдоніми — Плака, Альбов), український письменник та мандрівник, у 1723-1747 рр. подорожував Угорщиною, Болгарією, Австрією, Румунією, Молдовою, Італією, Грецією, Палестиною, Сірією, Аравією, Єгиптом. У друкованих «Дорожніх записках», в яких містилося 150 малюнків, він розповів про економічне становище, освіту, звичаї та історичне минуле цих країн.
З 1724 р. Іван навчався в Київській академії. Звідси вийшов ряд відомих художників тієї епохи, зокрема Левицький, Зарудний, Галаховський, Тарасович та ін. В академії він посилено займається малюванням й особливо прагне оволодіти мистецтвом гравірування.
1744 р. Барський одружується і згодом стає батьком великої сім'ї (всього у нього було 15 дітей). У 1744-1748 рр. проживає за межами Києва. Саме в ці роки він дістає інженерно-будівельні знання.
Наприкінці 40-х рр. Григорович-Барський розпочинає службову кар'єру і водночас — архітектурну діяльність. Першою його роботою стало спорудження міського водогону (на той час обіймав посаду «інстігатора» при Київському магістраті). Центральною спорудою водогону, що охопив увесь Поділ, був павільйон-фонтан, так званий «Феліціан», на майдані перед будинком магістрату (нині Контрактова площа).
Протягом 1748-1749 рр. архітектор працював у Кирилівському монастирі, зокрема спорудив у трапезній новий для Києва тип двоповерхової церкви — Василя Великого. У деяких деталях цієї будови відчувається вплив відомого на той час архітектора Шеделя, і це дає можливість стверджувати, що Григорович-Барський був його учнем. (Про це свідчив і вітчизняний архітектор В. Заболотний.)
Поряд з будівництвом у Києві Іван Григорович-Барський бере участь у спорудженні унікального собору в м. Козелець, розпочатого 1766 р. видатним українським архітектором Андрієм Квасовим. Серед робіт А. Квасова палацово-паркові ансамблі Розумовських поблизу Козельця (1744), в Глухові (1751-1757), Батурині (1760), садиби в Адамівці (1748-1750), канцелярія Київського полку (1756-1757), собор Різдва Богородиці й дзвіниця в Козельці (1752-1764) та ін. Саме Барський надав собору ряд рис, характерних для українського барокко. Григорович-Барський є автором і спорудженого у Козельці будинку полкової канцелярії.
Найвище піднесення творчості майстра припадає приблизно на кінець 60-х — початок 70-х рр. XVIII ст. У цей період він стає найпопулярнішим архітектором Києва. Жодне будівництво на Подолі не обійшлося без його участі. За два десятиріччя Барський спорудив церкву Красногорського монастиря, Набережно-Микільську дзвіницю, галерею Константинівської церкви і ряд цивільних споруд. 1766 р. він будує корпус братських келій Межигірського монастиря і — майже водночас — один з найкращих своїх творів — Покровську церкву в Києві. Вона являла собою видовжений хрест з трьома куполами і втілювала принцип об'ємно-просторового побудування, характерний для української архітектури. Пізніше церква зазнала багатьох змін як усередині, так і зовні.
1765 р. було зведено будинок нової бурси, який, за описом сучасника, являв собою «немалого пространства двухэтажные деревянные покои» й мав у нижньому Поверсі «по написанному плану двенадцать изб с горницами и четверо сеней». Як видно з документів, Григорович-Барський будував його разом з «тесельним майстром» Петром Недільком, теж досить відомим київським зодчим. У ці ж роки Григорович-Барський спорудив будинок гостиного двору навпроти Воскресенської церкви на Подолі.
Найбільше відомостей збереглося про цивільні споруди Григоровича-Барського в Межигірському монастирі. Однією з кращих вважався корпус келій проти Спаської церкви.
До цього періоду належить і будівництво Набережно-Микільської церкви на Подолі, яка являла собою однокупольну споруду на хрестовій основі. Близька за архітектурою церква побудована й у с. Лемеші на Чернігівщині, над могилою батька графа О. Розумовського. Історик Горностаєв писав, що «архітектура Трьохсвятительного храму Лемешів близька до архітектури дзвіниці й ганкових входів Козелецького собору».
Останнім архітектурним твором митця стала дзвіниця Успенського собору (1782) у Києві. Через три роки після її спорудженая, у травні 1785 р., Іван Григорович-Барський помер.
Вирісши під впливом народної творчості і прекрасно засвоївши всі елементи українського барокко, Григорович-Бареький ніколи не був простим наслідувачем, а прагнув зберегти творчу індивідуальність, історичні традиції української архітектури. Водночас в його творчості відбилися сучасні художні течії, яскравими представниками яких були такі видатні майстри, як Шедель, Растреллі, брати Квасови, Ковнір, Старченко. У них Григорович-Барський вчився, з деякими працював.
Іван Григорович-Барський наблизив українське архітектурне мистецтво до кращих зразків європейської культури. Його творчості притаманні багатство композиційних прийомів, мальовнича пластика фасадів, стриманий, витончений декор. Різнобічна й плодотворна діяльність великого майстра відіграла помітну роль у визначенні художнього обличчя української архітектури ХVІІI ст.
